КУДИ НЕ ГЛЯНЕШ, БАЧИШ ЯКЕСЬ СВИНСТВО... Лист Голови Проводу ОУН Євгена Коновальця до Секретаря Проводу ОУН В.Мартинця ЦДАГО України, ф.269, оп.1, спр.178, арк.96

Я певний, що з цієї справи вийде авантюра, і я знов, не Ви, буду примушений випивати. Лист Голови Проводу ОУН Є.Коновальця Секретареві Проводу В.Мартинцю ЦДАГО України, ф.269, оп.1, спр.175, арк.82

Не відступати й не здаватись: 1918 – 1919

Аксіомою для всіх людей доброї волі є твердження, що нація народжується там, де з її ім’ям на вустах помирають діти зі зброєю в руках і стають ангелами, які захищають тих, хто має жити і бути щасливим. У минулому столітті українцям не бракувало ангелів. Тернистий шлях на Голгофу проклали кілька сотень студентів, гімназистів і курсантів, яких кинули зупиняти головорізів полковника Муравйова під станцією Крути 29 січня 1918 року. Ангели революції останньою багнетною атакою вирвали з пащі більшовицького Левіафана те, що “за дякую” віддали динозаври українського державотворення. Легко вдавати з себе рафінованих інтелігентів за допомогою краватки-метелика (Винниченко), мудрих батьків нації за допомогою професорської бороди (Грушевський), полководців та вождів за допомогою гламурного військового френчу (Петлюра). Але відповідати за слова куди важче, аніж писати багатотомні цеглоподібні книжки, пашталакати на мітингах і засіданнях Центральної Ради та симулювати розбудову буржуазної держави під марксистсько-ліберальною фразеологією. Важко зрозуміти, що механічно розбудовувати інституційний механізм і апарат держави, народженої в агонії Російської імперії, копіюючи абстрактні європейські утопії соціального щастя, коли довкола злидні, поміщицькі латифундії, майже повний контроль іноземного капіталу над промисловістю і 40 мільйонів етнічних українців, які слабко уявляють, хто вони такі – не найкраща ідея.

Попри все варто пам’ятати, що окрім ангелів революції та пустоцвітів державотворення, були ще тисячі скромних трудівників революційної ниви, хто виніс на своїх плечах тягар щоденного збройного утвердження світла й добра. Розриваючи серце пітьми ціною своїх поламаних життів і розбитих мрій. Екзистенціальна вищість духу над матерією та ідей над речима, продемонстрована нашими попередниками в екстремальних сюжетних перипетіях 1918 – 1919 років, вказує на людські константи, покликані стати дороговказами сьогодення.

Аксіоми соціал-націоналізму

Нація – це вища форма соціальної єдності, кровно-духовна спільнота, витворена в межах чітко окресленої етнічної території хвилею історичної енергії, спрямованою в майбутнє. Нація повинна жити вічно, тож боротьба за право на вічне життя є сенсом існування всіх нормальних людей на планеті. Заперечувати цей факт можуть лише космополіти та грантожери, які тотально знахабніли від неробства й ідіотизму.

Людина є миттєвим і швидкоплинним відображенням своєї Нації. Поки живе Нація – смерті не існує. Люди, які бояться померти заради інших людей або заради абстрактної визвольної ідеї, що несе свободу та справедливість, вбивають Націю своєю байдужістю та боягузтвом. Якщо ж вони заперечують можливість існування такої ідеї взагалі, або перешкоджають іншим боротися за вічність Нації – їм взагалі місце серед одноклітинних організмів та вторинних продуктів їхної життєдіяльності.

Нація та держава в ідеалі як категорії співвідносяться між собою як зміст і форма.

Далі--тут

Осінь антибуржуазної революції

…Похмурого дощового дня восени 1792 року напівроздягнене французьке революційне військо під Вальмі стояло насмерть проти багнетів і гармат найманців глобального інтернаціоналу з бойовим кличем “Хай живе нація!”, і професійна армія герцога Брауншвайгського, найкраща в Європі, захлинулась в крові несамовитих французьких контратак та відступила.

На початку червня 1793 року Максиміліан Робесп’єр писав: “внутрішня небезпека походить від буржуазії – щоби перемогти буржуазію, необхідно об’єднати народ”. Нескладна формула захисту завоювань революції від внутрішнього ворога дозволила у рекордно короткі історичні терміни здобути блискучі перемоги над ворогами зовнішніми. Кінець влади грошових мішків і тріумф аскетів-ідеалістів над логікою буржуазного переродження революції в “державне будівництво” позначили нову революційну парадигму, яка надовго стала модним трендом у Європі.

Буржуазні установчі збори працювали над текстом своєї конституції два роки, соціал-націоналістичному якобінському Конвенту вистачило два тижні для обговорення та затвердження остаточного тексту основного закону. Революція, здійснена цим документом у конституційному праві, стала відлунням революції, яка захлиснула вулиці міст і втопила в народному гніві гламурні палаци. Французька Конституція 1793 року вперше в історії людства проголосила метою суспільства всезагальне щастя, кидаючи виклик невеселим соціально-політичним реаліям та деградованій капіталістичною експлуатацією психологічній природі людини.

Прикрим чином, революційних соціал-націоналістів, які здійснюють революцію, ризикуючи власним життям і добробутом, обставини в першу чергу змушують воювати проти чималої кількості власних громадян, яким, чесно кажучи, і ризикувати особливо нічим не доводиться. Але в боротьбі за всезагальне щастя необхідно не лише вимушено робити нещасними волохатих капіталістів і їх прислужників, а й гартувати якісно новий тип людини і громадянина.

Робесп’єр. Серце революції. “Непідкупний”. Провінційний адвокат з невеликого містечка. Де всі один одного знають і одне одному осточортіли. І де потрібно щодня допомагати звичайним людям боротись проти свавілля свинорилих чиновників. І за це годі сподіватись професійного зросту, щастя в особистому житті чи великих статків, зате проблеми з місцевою “елітою” гарантовано.

Марат. “Друг народу”. Совість революції. Видавець негламурної екстремістської газети. За яку сьогодні його неодмінно посадили б через розпалювання ворожнечі до елітних капіталістів. Як у Франції, так і в Україні. А, можливо, й не встигли б.

Тривожна, як порив вітру, юність революції. Гаряча, як кров на снігу, жага перших перемог. Незламна, як залізобетон, воля до змін. Чисте, як гартована сталь багнета, сумління.

Що поганого в тому, що легітимно обрані представники народу ухвалюють декрет: власність осіб, визнаних ворогами революції, підлягає конфіскації та передачі малозабезпеченим групам населення? Кому гірше від того, що такий декрет негайно виконується?

Революційний терор? Так нібито він і сьогодні не постає єдиним можливим засобом на шляху до порятунку поневоленого народу від окупантів. Диктатура революційного проводу? Наче без неї можна ввічливо попрохати бидло поводитись, як нормальні люди, і змусити паразитів повернути державі і чесним трудівникам усе награбоване.

Дуже шкода, що в Марата не було ядерної бомби. Прикро, що Робесп’єр не мав доступу до інтернету. Інакше  про глобальну і переможну антибуржуазну соціал-національну революцію ми сьогодні не мріяли б,  а читали про неї в підручниках всесвітньої історії.

Втім, усе ще попереду.

Юрій Михальчишин