КУДИ НЕ ГЛЯНЕШ, БАЧИШ ЯКЕСЬ СВИНСТВО...
Лист Голови Проводу ОУН Євгена Коновальця до Секретаря Проводу ОУН В.Мартинця
ЦДАГО України, ф.269, оп.1, спр.178, арк.96

Я певний, що з цієї справи вийде авантюра, і я знов, не Ви, буду примушений випивати.

Лист Голови Проводу ОУН Є.Коновальця Секретареві Проводу В.Мартинцю
ЦДАГО України, ф.269, оп.1, спр.175, арк.82

Індикатори антисистемної політичної партії нового типу на базі протестного руху

Інституалізація політичних партій, що характеризуються як антисистемні, в цілому недостатньо висвітлена в існуючій літературі через певну розмитість термінології, яка описує предмет дослідження, і брак глибинних концептуальних підходів до генези партій такого типу. На даний час науковці, оперуючи поняттям антисистемної партії, використовують як поняття-синоніми терміни “протестні партії”, “популістські партії”, “партії анти-істеблішменту”, “нео-популістські партії”, проте, на нашу думку, саме термін “антисистемна партія” найбільш адекватно описує досліджуваний тип партій.

Артур Мьоллер ван ден Брук. “Кожна нація має свій соціалізм”

Вся помилка сприйняття соціалізму криється в одному реченні Карла Маркса – “Отже, люди ставлять собі лише ті цілі, які спроможні досягнути”.

Це неправда. Люди ставлять собі лише такі цілі, осягнути які вони не можуть. Їх надихає людський геній. Людський daimon [1] підбадьорює їх.

Сенс Утопії полягає в тому, що вона нездійсненна. Суть християнства в тому, що воно нездійсненне. Сутність тисячоліття в тому, що воно живе пророцтвом, але ніколи не живе теперішнім. […]

Ми, люди, постійно вирушаємо на пошуки Індій, сподіваючись дорогою натрапити на свою Америку. Наші цілі є сферами, що лежать за горизонтом, умови яких – матеріальні та духовні – нам невідомі. Лише сходивши досягнуті береги, ми можемо озирнутись на пройдений шлях і вказати на відношення причин до наслідків.

До того часу ми повинні покладатись на свою волю та відвагу, і на голос натхнення. Наша доля формується без нашого знання. Ми говоримо про передбачення Провидіння, оскільки самі не можемо передбачити те, що є призначене для нас.

Марксизм насправді має всі ознаки матеріалістичної утопії. […]
 

Нотатки про соціал-національну революцію

Що таке справжня політика? Це вольове впровадження в життя ідей для перемоги соціальної та національної справедливості. Справжньою політикою рухають два первинних, основоположних почуття – любов та ненависть. Ми понад усе любимо українську націю та понад усе ненавидимо усе і усіх, хто експлуатує і нищить українську націю. Якщо в політиці нема любові та ненависті – то це не політика, а обдурення народу з метою його безмежного грабунку. Тоді це – гендлярство моральних виродків яких, не дивлячись на всі штучні кольорові фантики, об’єднує єдине і ненаситне прагнення наживи та паразитування.

Чому ми займаємося політикою? Багатьом з нас набагато цікавіше було б займатися поезією чи стройовою підготовкою, але сьогодні ми йдемо політичним шляхом, бо інакше не можемо. Ми бачимо несправедливість щоденно і щохвилинно, бачимо знущання виродків над нашою нацією і терпіти це не маємо жодного наміру.

Олігархи, українофоби, чинуші-корупціонери, мажори, “справжні українці”-хруні, гламурні потвори з числа представників “богеми” та інші породження антиукраїнської системи наївно думають, що ми такі ж як вони, що з нами можна домовитись, купити нас і “рєшать” з нами “вапроси”. Вони переконані, що це в нас все “по молодості”, що це все гола риторика, що ми всього лише хочемо мати те, що вони мають сьогодні. Ці обмеженні істоти з матеріалістичним світоглядом думають, що ми проміняємо велику боротьбу за націю та шанс стати героями на міщансько-капіталістичну “успішність” в очах проституйованої лжееліти. Вони наївні, бо просто не здатні любити і ненавидіти, тому просто не розуміють, що ми ненавидимо їх по-справжньому.
 

Відозва Другого Збору Українських Націоналістів (1939)

Націоналісти Українці!

Українським народом після довгих років неволі відновлені та його іменем проголошені державно-правні акти Самостійності й Соборності України — існують і зобов’язують нас!

Героїчною смертю тисячей і тисячей борців закріпили ми їх у наших душах і чинах. І хоч хвилево нас переможено, то духово ми знову стали деревним народом.

Сьогодні ще немає Української Держави, та вона не вмерла. Як ідея й боєве гасло вона живе в наших серцях, а її здійснення є справою обов’язку, чести й гідності кожного українця.

Володіння Сходом Європи колись належало нам. Перша Великокнязівська Київська Держава, Галицько-Володимирська Держава й Гетьманщина Богдана залишили нам світлі традиції.

Черпаючи в героїці й трагічній величі нашого історичного минулого силу для відродження нації — теперішній керівник боротьби українського народу, Організація Українських Націоналістів, піднялася зруйнувати окупації здвигнути Українську Державу.

На шляху тієї боротьби згинув Вождь ОУН і народу — Євген Коновалець.

Вбиваючи Вождя сподівалася Москва заломити визвольний рух Української Нації. Але не досягла своєї цілі! Загинувший Вождь, як символ боротьби, ще сильніше зєднав увесь український нарід.
 

Євген Онацький. “Дві революції”

Ще в 1923 р. Дімон Вільден писав в “Nation Belge”: “Молодь, яка не подивляє Муссоліні, подивляє Леніна. А Леніна вона подивляє через те, що се є диктатор” (ЛНВісник, 1924. – І. – с58)

Багато з того часу води спливло і багато з тою водою спливло подиву до Леніна. Зате багато зросла й сила подиву до Муссоліні. Тільки джерело того подиву треба, на мій погляд, бачити не в тому, що Ленін був, а Муссоліні є ще й досі – диктатор, а в тому що обидва вони були вождями й ідеологами найцікавіших революцій, що їх зазнавало останнє століття. Обидва вони розколисали величезні людські маси, обидва вони зворухнули саме дно людської душі, ставлячи в світовому розмірі цілком нові розрішення найважніших соціально-політичних проблем, – обидва вони видавалися людству його новими пророками.

Я кажу – в світовому розмірі… І коли сей вираз щодо більшовицької революції не викликає жодних сумнівів, то щодо фашистівської – сумніви ці досить сильні. І то тим більше, що самі її проводирі дуже довгий час стояли на позиції ніби цілковитої національної виключності, проголошуючи повсякчасно, що фашизм – крам не для вивозу. В цьому була його велика хиба, але й велика сила. В боротьбі зі всіма своїми ідеологічними ворогами – комунізмом, масонством, світовою плутократією та демократичним лібералізмом, що розпоряджали і розпоряджають всіма засобами інтернаціональної організації й пропаганди, вельми трудно й невигідно обмежуватись певною територією. Виростаючи природньо з самої народньої гущі і пересякнутий її національним духом, фашизм не потребував сліпого дотримування певних ідеологічних доктрин, а еволюціонував і розвивався відповідно до потреб і можливостей тих національних мас.

Дмитро Штикало. “Над світом сяє хрест меча”

“Хто не зі мною, той проти мене;

(Мат. 12, 30)

“Я не прийшов принести мир, а меч”

(Мат. 10,34)

Слова Христа

“Не думайте, що я прийшов принести мир на землю, я не прийшов принести мир, а меч. Бо я прийшов роз’єднати чоловіка з його батьком, і доньку з її матір’ю, і невістку з її свекрухою. І ворогами чоловікові його домашні. Хто любить батька або матір більш, як мене, не є мене достойний; а хто любить сина або доньку більш, як мене, не є мене достойний. І хто не візьме свого хреста і не піде за мною, не є мене достойний”. (Мат. 10,34–38.)

Так говорив Христос до своїх апостолів, коли приготовляв їх до тяжкого й відповідального завдання, на довгу й тернисту дорогу, на бій нерівний і досмертний, за нову Правду і Надію, за нову Віру.

І тут ми відразу входимо в саму суть питання, що замкнене в тільки що наведених словах Христа. Питання незвичайної ваги, що в нашу епоху, в наші дні стає щораз більш пекуче, набирає щораз більшої гостроти і настирливо вимагає його розв’язки.

Є це – проблема виключності й непримиримості кожної релігії, проблема нетерпимості, неприєднаності і загорілості пророків і їх віри. В розгляданому тут випадку – віри Християнізму. Проблема ця на величнім тлі життя і науки Христа – виступає особливо гостро і ясно.

А те, що в наші дні, в нашу епоху надає цій проблемі величезної актуальності і гостроти, – це справа взаємовідношення трьох, діючих і рішаючих в нашу добу релігій: християнізму, більшовизму й націоналізму.

Розгляньмо це все по черзі.

Виключність і непримиримість, фанатична віра! Це вони є конечною передумовою перемоги кожної ідеї, кожної віри. Це вони створюють довкола пророка оцей дивний німб, оце вражіння володарськості, оцей світляний круг – ореол над головою людини, що майже завжди своїм життям і своїм зовнішнім виглядом була скромна, вбога і проста. І примір Христа є якраз найбільше типовим і величним цього підтвердженням. [...]

Думки проти течії: нетолерантний Євген Маланюк

Фігурально-публіцистичні арабески творчості Євгена Маланюка давно стали класикою української соціал-націоналістичної думки, однак багато важливих концептуальних ідей та мемуарних сюжетів дотепер залишаються надбанням приватного щоденника безкомпромісного солдата Нації. На численні прохання читачів часопису, публікуємо добірку витягів з нотатників Євгена Маланюка різних періодів життя.

В першій хаті панував дух віків, старовинного побуту, тисячолітніх звичаїв і обрядів, та свідомого, що так скажу, “україноцентризму” (в свідомості діда неукраїнці були безсумнівними “унтерменшами”).

Маланюк Є. Уривок із життєпису // Українська літературна газета. – Мюнхен. – 1957. – с. 3.

Опереткова душа, що вічно на устах має трагедійну фразу. Жиди там – помічники, тут – господарі. І в цім різниця. Псевдоєвропейське православне католицтво – департамент МВС. Пархатий патріотизм і пархатий католицизм.

29 серпня 1938

“Любов до дальнього” в міжнародній політиці, цебто опертя о далекі держави (через одну і далі) дає механічну подібність між підйомом і законом довжини плеча.

Сподівання на сусіда – то вже потенціальне васальство, аж слабість.

14 жовтня 1938

Мистецтво на службі нації vs журналістика занепаду

У сучасному глобалізованому світі засоби масової інформації відіграють настільки важливу роль, що відверто підозрілим суб’єктам, які ними володіють, під силу не лише керувати настроями мас, а й довільно змінювати політичні режими, розпочинати й закінчувати війни. Світова закуліса з легкістю маніпулює своєю “іграшкою” під назвою “вільна журналістика”, і намагається позбавити ідентичності кожне національно зорієнтоване слово правди, яке лунає без її санкції. Міф про журналістику, яка існує як незалежне явище на світовій шахівниці суспільних і політичних явищ, не витримує жодної критики. Очевидно, що Україна перебуває у сфері інтересів та впливів чужинської інформаційної гідри, яка охоплює її з усіх боків, та що гірше – роз’їдає зсередини.

Ліберальна журналістика, нав’язана Україні із своїми вічними супутниками (“незаангажованістю”, “незалежністю”, “нейтральністю” та “толерантністю”) робить свою нечисту справу не гірше, аніж диверсійно-розвідувальна служба ворожої іноземної держави.
 

Веронський маніфест

Після висадки англо-американських військ в Італії та антифашистського державного перевороту, здійсненого правоконсервативними і військовими колами у липні 1943 року, фашистський режим  було практично ліквідовано.  Проте, завдяки союзницькій допомозі Німеччини, до осені 1943 року було збережено  під контролем італійських патріотичних сил Північну та Центральну Італію, а також звільнено з-під арешту Б. Муссоліні. Створення на вільній від атлантистських окупаційних військ території Італійської соціальної республіки під проводом Муссоліні супроводжувалось масштабним соціально-політичним експериментом із очищення фашизму від нашарувань реакційності, бюрократизму та буржуазних впливів. В умовах ворожої окупації частини Італії  та переходу на бік окупантів верхівки монархічних еліт, підтриманих праволіберальними та ліворадикальними партіями, в країні фактично розпочалась громадянська війна, ускладнена появою комуністичних бандформувань на Півночі Італії.  Незважаючи на колосально несприятливі зовнішні умови, Б. Муссоліні вирішив повернутись до джерел фашистського руху, використовуючи його давні республіканські та антикапіталістичні традиції для побудови безпрецедентної для європейської практики соціальної держави та створення фашистської партії нового типу. Для інституційного оформлення нової форми держави було скликано спеціальний конгрес в місті Верона. Головував на конгресі Алессандро Паволіні (1903 – 1945), Генеральний секретар новоствореної Республіканської фашистської партії, блискучий інтелектуал (здобув дві вищі освіти – журналістську та політологічну), публіцист, культуролог, командир антипартизанських загонів спецпризначення. Паволіні виступив з програмовою доповіддю, що стала відома, як Веронський маніфест. Текст цього документу пропонується увазі читачів:

В конституційній сфері:

1. Будуть скликані Установчі збори, що є найвищою народною владою, задля оголошення  скасування Монархії, публічного засудження останнього короля – зрадника і втікача, декларації соціальної Республіки та обрання її Голови.

2. До Установчих зборів входять представники усіх профспілкових об’єднань і усіх адміністративних  округів, включаючи представників захоплених провінцій за посередництвом  Делегацій переселенців та біженців; а також представництва учасників та в’язнів війни, що повернулися на батьківщину через поранення; громадяни Італії, які перебувають за кордоном, працівники Прокуратури, університетів та будь-якої іншої організації чи інституції, чия участь сприятиме формуванню Установчих зборів як об’єднанню усіх цінностей Нації.
 

Юрій Липа. “Українська раса”

І. Нові сили

Речі, що про них говоритиму, надзвичайно складні, щоб висловити їх у відчиті. Спробуймо сказати тільки найважніше.

Непрості роки розпочалися в Європі. Сили, що двигають її народами, то не тільки пересування армій. Падають не тільки фортеці. Заломлюються не тільки війська. Прорвані не тільки оборонні лінії. Западаються світогляди, і то дуже старі, – за ними, як бачимо, виявились нові сили.

Сили виявлені, і то такі прості – а назвати їх ще не вміємо.

Не дивуймося, – назвати те, що тепер діється, нелегко. Бо назвати по імені те, що і з чим зв’язано – це знайти вихід. Вказати на щось і назвати – що ж то є, як не визначення напрямної, як не провідництво?..

Чуємо всі, що розпочалися непрості часи. Часи такі глибинні і великі, що їх може тільки в зорях окреслено. Чуємо, що йде нове народження, яке дасть нашому народові життя, а зате не одному іншому народові дасть смерть. Чуємо також, що не про відновлення старих речей йде, а про щось зовсім нове, йде про життя, яке було б і яке буде вагітне наслідками на століття.

Не будьмо фарисеями!

Так каже Св. Письмо. Коли світ передчував уже і таїнство Голгофи, і радість Воскресення, коли світ, одним словом, був на переломі, були й фарисеї. Вони не хотіли позбутися пересудів, що закорінилися в їх душах. Любіші їм були старі плани і дріб’язкові реґуляміни від нового. Вони ховалися від нього. Тому й досі слово “фарисей” звучить як слово поганьблення.

Не хотіли боліти серцем над болем мас, не хотіли переживати смерті тих, хто гинуть для кращого, – не хотіли глибоко страждати. Зосталися з повязкою на очах, не побачили воскресення, і відреклися будуччини.

Нетолерантні молодчики продовжують займатись ревізіонізмом та розпалюванням:

Підстави соціал-національної революції

За формою соціал-національна революція поділяється на дві органічно пов’язані складові: соціальну та національну. Соціал-національна революція за змістом є націократичною в державно-правовій сфері та соціалістичною в економічній царині.  Соціалістична складова революції передбачає ліквідацію антиукраїнської системи олігархічного капіталізму всередині країни та боротьбу проти глобалізації як форми експансії транснаціонального капіталу у вільні від цієї зарази куточки планети. Націоналістична складова вимагає повновладдя титульної нації як органічної української кровно-духовної спільноти через усунення панування чужинських еліт та припинення розмивання генофонду українців. Соціал-національна революція здійснюється на практиці в політичній та економічно-господарській площинах у вигляді систематичної, масової, організованої елітним бойовим авангардом соціально-визвольної та національно-визвольної боротьби задля виживання і добробуту нації.

Нація завжди права. І якщо інтереси якоїсь альтернативно зорієнтованої частини населення йдуть врозріз з інтересами нації, то це означає лише те, що цій частині, хай якій великій, доведеться скоригувати свої погляди та життєві запити. Революція виправдовує право нації на існування всупереч об’єктивним зовнішнім обставинам.

Євген Маланюк. “Наступ мікробів”

Забагато маємо нині явищ, що псують нерви, і лише свідомість заховати їх міцними, змушує редукувати коло спостережень до речей засадничих.

Біда не в тім, що в нашій, далекій від веселощів, дійсності існують молоді і немолоді люди, що культивують в святій простоті оті анахроністичні “парижі” (в каварні “Деляпе” [1]), що з пафосом наївно-щирого снбізму деклямують про “нове” (!) мистецтво, що з натхненням, вартим ліпшого призначення, майструють екзотичні монографії, що творять якийсь підозріло-безжурний світик (щось середнє між циганським табором і жидівським містечком), світик, де існує система своєрідних канонів і критеріїв та не менше своєрідна ієрархія вартостей. біда не в тім. І не такі болячки перебула історія нашої культури. Що ж значать в порівнянні з ними ці дрібнички? А, зрештою, десь же мусять находити собі вихід продукти розкладу, неминучі в органічнім процесі життя.